Маньчин ставок
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Споконвіку село називають Доброю. Наше село — це казка. Вербові кущі, осокори і верби, все це навколо села. А одразу за селом, в оточенні густого верболозу, розкинувся ставок. Він невеличкий, але надзвичайно чистий і прохолодний. Це Маньчин ставок.

Було це давно-давно, на краю села біля ставу стояла невеличка хатина, а в ній з матір’ю жила бідна, проте дуже красива та працьовита дівчина Манька. І кохав Маньку голубоокий хлопець Грицько. Коли вечір спускав свої темні крила на зморену за день землю і зорі купалися в теплих водах, приходили Грицько та Манька на берег ставка. Тільки невгамовні солов’ї, що заливалися дзвінким співом, були свідками того кохання.

Збирались вже побратись, та чорним воронням упало на село татарське військо. Пішов Гриць захищати село та й поліг у нерівному бою, Манька довго чекала коханого, не вірячи у його смерть.

Увечері, коли сонце сідало за виднокрай і останні промені освітлювали все довкола, приходила дівчина до ставка, дивилась на воду, а там їй увижався коханий. Односельці, проходячи повз неї, чули тиху розмову, вони дивувались і глузували з неї, а дівчина залишилась одинокою.

А від того часу і по сьогоднішній день залишилася назва цього ставка Маньчин.