Незнищеність віри
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Весною, перед Великоднем, коли всі люди готувалися до свята, загорівся ліс. Спалахнув, як свічка. Вітер того дня дув мов скажений і погнав полум’я на село. Люди намагалися загасити вогонь, але він не піддавався і ще сильніше почав спалахувати на хатах з солом’яними дахами. Усі були в паніці. Свято, а тут таке лихо. Ніхто не міг нічого зрозуміти.

А селяни, жили не тільки тут, коло дороги, а й вглиб, ближче до лісу, якраз коло самісінької Лисої гори. Хоча тоді вона була гарною, зеленою. А коло неї жила баба Марія. Не було у неї нікого, всіх війна забрала. Пережила вона бідна те що жодна людина не відала. І вижила тільки тому, що в Бога вірила. Встає ранком — перехреститься, подякує Богові за сон, а як лягає спати, то обов’язково дякує за прожитий день. Без молитви не сяде за стіл їсти. Отака людина була.

І ось, коли знялася така пожежа, ця бідна жінка тричі перехрестилася, проказала молитву, взяла ікону, яку всі звуть «Неопалима Купина», вийшла на вулицю, пройшлася з іконою навколо хати і стала чекати, що буде. Як же здивувалися люди, коли вітер розвернувся, а вогонь погас на горі.

Коли бабу Марію питали, як їй вдалося зробити таке чудо, вона відповідала:

— Це не я, мої любі, це все Бог. Він нам дає життя, він і забирає.

З того часу пройшло багато часу. Ліс знову нас радує своїм багатством, і ягодами, і грибами. А ось гора під час пожежі як стала лисою, так і по цей день стоїть такою. Тож і прозвали її люди Лисою горою. А там, де жила баба Марія, де стояла її хата, виросли надзвичайно гарні квіти, які називають або «марійками», або «неопалимою купиною». А тільки-но наступає Христове свято — Великдень, обов’язково в кожній хаті перед Божою іконою повинна стояти свічка, паска, і букет цих чудових квітів, які на думку людей є Божим посланням і нагадуванням про те, що він існує, і щоб люди його не забували, а вірили в нього, як робила це баба Марія.