Нестор Семирозум
Легенда Чернігівщини

Давно сеє було. Розказували старі люди, що десь після війни японської.

Жив у нашому селі Нестор. Чудакуватий такий був, мав звичку задумуватися. Зупинявся де-небудь, хоч і посеред вулиці, дивився у небо і говорив собі. А ще казав людям:

— Бог птиці і метеликам крил не пожалів, а нас, людей, обділив. Та тільки хай не думає, що лише в нього голова і руки є.

Почав Нестор до птиці придивлятися, як вона літає. Косили якось косарі під лісом і поранили молодого журавля. Нестор забрав птаха додому, обміряв його і почав шити для журавля одежу. Всі дивувалися, а він напиляв сухих дошок і тесав їх все літо та осінь. Під зиму склав крило із струганих дошок. Через усю хату крило було: від порога до кутка під іконами. А згодом і друге склав. Між дошками нап’яв полотно цупке, небілене. Витесав брусок із тонкого дуба та до нього крила причепив. Крила почали з тіла рости. А він натягнув конопляні мотузки, а на них кільця для рук і ніг приладнав. Виніс якось навесні ті крила на неоране поле, приміряв на себе і став схожий на птицю. Жінка як побачила, хреститися почала, собака загавкала, а кури повтікали.

А на Великдень Нестор з крилами пішов до церкви. Люди дивувалися, але йшли за ним. А він виліз на дзвіницю і почав чіпляти собі крила. Тут батюшка вибіг, хрестом почав грозити, казав, що від церкви відлучить. А Нестор робив своє, а далі закричав:

— Я хочу бути, як птах, бо душа моя так і проситься в небо!

Пролетів він небагато і наткнувся на вишню. Завис вниз головою і вибив своє єдине око. Тоді небо перед ним закрилося, а люди почали прозивати Нестора Семирозумом.