Пахучий куліш
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

На лісовій рівнині, між Дніпром і болотом Ірдинським, серед дрімучого лісу була собі галявина. Поляна. І вподобали її вільні козаки, так звані «руські люди».

Любили над усе ті люди землю-матінку, ростили хліб, зводили оселі, народжували дітей. І дали ім’я поселенню — Руська Поляна.

Але одного року чорні хмари накрили той край. Дощів не було, трави висохли, хліба не вродили. Голодно і холодно стало в багатім краю.

Засмутилися люди. Ходили, як примари. Вимирати почали сім’ями.

Вирішили зібратися на узліссі біля Дібрівки, пошукати чогось їстівного. Порозходилися люди по лісу, але і там не було чого зібрати, чорні птахи повизбирували все, що можна було їсти.

Раптом натрапили люди в лісі на старезного дуба, який пам’ятав ще гайдамаків, що боролися в цих краях за волю. Почали молитися біля дерева, щоб Бог змилостивився над ними, послав дощу та врожаю, щоб вони прогнали ті чорні голодні хмари. І тут вони відчули запах кулішу, який линув невідомо звідки, лоскотав приємним запахом голодних, змучених людей.

Повернулися в село. І сталося диво. Надвечір пішов рясний теплий дощ. Враз, як у казці, все зазеленіло, кудись зникли чорні птахи, що довго кружляли над селом. Восени у кожній хаті запахнув справжній куліш.

До цього часу старі люди із сумом згадують ті страшні часи і вчать своїх дітей і онуків берегти хліб, як найцінніше багатство.