☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські легенди

Перед дорогою
Народний звичай Полтавщини

Як вирушали надовго, просили благословення в старих, правили в церкві службу святому Миколаю, Михайлу або Пантелеймону. Старші на дорогу дарували хрестик або образок, кропили свяченою водою. Одягали новий одяг і наплітали в дорогу п’ять пар постолів. Заробітчани для доброї вдачі били об землю старі горшки і миски. Пекли в дорогу хліб, а також балабушки і пироги, неодмінно брали добрий шматок сала, клали в торбину ложку, щоб не голодувати в дорозі.

Вибиралися з дому ранком, найкраще в суботу, аби не в понеділок, бо важкий день. Після того, як з усіма попрощаються, всі сідають, «щоб все гарно було». На порозі ніколи не годиться прощатися, бо це не до добра. Лише скидають шапку, перехрестяться і кажуть: «Господи, стрічай мене!» Як вийдуть, то зараз двері причиняють. Коли проводжали новобранця, бажали йому: «Нехай тобі доріжечка такая, як комарів носок», а щоб скоріше повернувся з військової служби, треба як він сяде на воза, з-під нього висмикнути по одній три соломинки. І кинути назад себе.

На воротах писали хреста, озиралися і промовляли: «Як у доброму здоров’ю з дому, так щоб благополучно і додому».

Гарною прикметою вважалося, як дорогу хто-небудь перейде з повними відрами, а також перебіжить дорогу пес або лисиця. Побоювалися, як перебігав кіт чи заєць, тоді хукали у руку і ховали її за пазухою або повертали кашкета назад козирком. І так переходили небезпечне місце.

Старі проводжають до воріт, а молоді — до околиці села. І довго стоять на одному місці, аж поки не стане подорожнього видко.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

1. Перед дорогою. Записала в Рябківцях Чутівського району від Зінченка Олександра (1925) Сосиєва Тетяна 2008 року.