Про Драбівець
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Ще прабаба розказувала, як жили у Драбівцях перші люди, драбами називались, (драб — то бідний, голодранець).

Та то брехня, бо ті, що тут жили були не голодранцями, а якимись повстанцями. Де і за що повстали, не скажу, та коли їх було розігнано і розбито, то поселились у наших місцях під бугром у затишку, все ховались од вітрів та негод. Отам, де П’ятилітка, їх було душ 11-13, жили там років із п’ять то і прозвалось П’ятиліткою.

Одного звали Іллею, та такий гарний був і гарячий. Нікому не корився, нікого не боявся. Робив аж шкура тріщала, та і всіх там ганяв до роботи. Построїли хатки, зо три їх було. Дерев’яні стіни обмазали глиною і обставляли очеретом, щоб тепло було. Росли у їх вишні і сливи, а ще принесли терну і глоду.

З роками П’ятилітка розросталась, розстроювалась, пахалася земля, появилась у них коняка, десь украли її. Добре вона робила, ну і берегли її, як за дитиною драби доглядали, Аякже, вона їм руки та спини берегла. Мати казали, було: «Роби, як драб, то не будеш раб».

А так і є: от яке село стало.

Це Ілля — повстанець навчив крити покрівлі товстим очеретом, аби було тепло і гарно. Ось який журавель біля криниці зробили, Курдіновським назвали в честь священика. Ото яка засуха не буде, а він вимолить дощу.

То слава Богу, що ми пішли од повстанців, а не голодранців.

Отак кутками і селились, строїли хати вже більші, обмазували не тільки причілкову стіну, а і всю хату. А в багатших уже і клуні були.