Про осінь
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Колись давно на нашій землі, в одному забутому всіма селі, жила стара чаклунка з чотирма дочками. Вона передавала їм свої знання, дочки прислухались до матері і намагались запомнить всі поради. Найкращою ученицею була третя дочка, яку звали Осінь.

В дитинстві вона була найсумліннішою, помагала односельцям. Недаремно її назвали на честь найбагатшої і найщедрішої пори року. Мрією дівчинки було знайти зілля, яке зацвітає раз на сто років. Цю квітку може зірвати тільки людина з чистим серцем і думками. Але душа того, хто зірве її, мусить покинути тіло.

Одного разу трапилось так, що Осінь побачила чарівну квітку, краса якої була незрівнянна. Тільки дівчина зірвала квітку, як відчула слабкість і впала нежива. Мати підхопила своє дитя і почала гірко плакати. Стрепенувся осінній ліс, скинув своє пишне вбрання. Птахи перестели співати.

І до нинішнього дня, коли настає осінь, разом з матір’ю дівчини сумує вся природа. За нею плаче небо, птахи покидають свої домівки, а ліс жовкне і скидає золоте листя.