Про повернення душі
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це за часів панів. Жив у нашому селі один пан. І було у нього двоє дітей, син Станіслав і дочка Ягенка. Діти дуже любили свій маєток, гратися в парку біля нього. Маєток був великий. У середній кімнаті стояв величезний рояль, на якому вчився грати син пана.

Та одного осіннього дня ішов сильний дощ, дув вітер. Хлопчик остався вдома сам. Повідчиняв усі вікна і двері, сів грати на роялі. Протяг так пробрав тіло хлопця, що він до вечора заслаб. Був всенький гарячий, марив. Пан платив людям гроші, щоб цілими днями і ночами сиділи коло хлопця і молилися Богу, аби той вичуняв.

За три дні його не стало. Ховали дитину в Гумані. Проводжали покійника багато людей. Кругом по церквах дзвонили дзвони. Пройшов час і в панському маєтку стали творитися чудеса. Весь час там хтось ходив, то двері рипнуть, то відчиняться. Страшно було. А це, кажуть люди, верталася душа хлопчика.

Пройшли роки, все забулося. Тепер в панському маєтку зробили дитячий садок. Але душа маленького хлопчика не покидає маєток, наче охороняє його. Спочатку ніхто не звертав увагу на тихенький стук, легке поскрипування дверей. Вчувалося, що наче хтось чалапає.

Одного разу фотографували дітей після денного сну. І коли зробили фотографію, то побачили якесь дивне створіннячко у вигляді сонечка з носиком, ротиком і борідкою. Старі люди кажуть, що то душа панського сина, яка навідувалася сюди і раніше.