Про село Слобода
Легенда Чернігівщини

Колись дуже давно на нашій землі були великі ліси й болота. Тільки птахи й звірі наповнювали звуками все навколо. Та ще велике ясне сонце проникало своїми ніжними промінцями крізь густі крони дерев, видивляючись на їхню неземну красу.

Між заростями кущів і трав виблискувала своєю красою річка. Вона була не широка й не вузька, але придатна для судноплавства. Тихо й спокійно шуміла річка. Одного разу вона прокинулася від шуму весел і гомону людей.

— Хто це насмілився порушити наш спокій? — пробурмотіла спросоння річка.

Це були люди, одягнені в червоні шаровари і вишиті сорочки, підперезані поясами. Серед голови красувалася коса, а за поясом висіла шабля.

— Хто це? Хто це? — шелестіли дерева.

— Козаки, — зашуміла річка, яка гнала свої води й бачила на своєму віку дуже багато.

— Тут ми будемо жити, — сказав один з козаків, що веслував.

Він вискочив з човна й почав вести човен до берега. Всі вийшли за ним.

— Нарешті ми в безпеці.

Помолившись, всі взялися за роботу. Чоловіки робили намети, жінки варили їжу, а діти носили хмиз. Тепер вони всі разом.

— Слободка, слободка! — вигукнули всі, — як довго ми шукали цю волю. І ось серед цієї казкової краси знайшли її. Назвемо ж своє село Слобода від слова свобода.