Злочинці з ТЦК і поліції, які коять свавілля, — вороги України, бо працюють на знищення України і на руку рашистам.

Українські легенди

Про сміливу матір
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Колись давно йшла боротьба за землю. То були страшні часи, коли люди без зброї обороняли свої сім’ї від нападників. Чоловіки йшли в бій, а жінки доглядали дітей. Як кричали матері, коли віддавали на війну своїх синів! Майже всі вони не повертались додому, так і не дізнавшись, що таке справжнє життя. Адже кожному з них хотілося потримати на руках сина чи дочку і піклуватись про свою родину. Але така в них доля.

Ось і прийшло горе в хату до однієї бідної жінки. Чоловік її загинув на війні, а тепер і син підріс. Всі сусіди горювали і плакали за ним, ніби він вже загинув. Мати геть зовсім вибилась із сил. Цілі ночі на спала, все думала, як сина врятувати. І дивна думка проникла в її голову.

Як тільки юнак вийшов за ворота, всі сусіди почали розходитись по домівках. Жінка схопила ножа і, ставши біля дзеркала, почала відрізати волосся. Зі скрині дістала одяг свого покійного чоловіка і пішла слідом за сином.

З усіх бійців ніхто не зміг здогадатись, що ховалось за цим одягом. І ось страшний день настав. Вночі, коли всі відпочивали, на них напали вороги. Молодий юнак вибіг на допомогу чоловікам, а мати вибігла за ним. Бій тривав. Коли біг ворог з мечем в руках і хотів убити хлопця, мати підскочила під гостре лезо. Вона похитнулася і впала. На вустах були слова:

— Сину мій, я тебе врятувала, а тепер віддаю Богові. Нехай він обороняє тебе далі.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

50. Про сміливу матір. Записано в Нестерівці Маньківського району від Скитецької Валентини Хомівни (1940) 2008 року.