Свекруха й невістка
Українська легенда

Оженила мати сина. Не до любові невістку взяла. Сина послала у Крим по сіль, а молоду невістку в поле льон брати. Не встигла молода за поріг, а свекруха їй услід:

— Стань у полі билиною!

А син, як приїхав, побачив билину та й каже матері:

— Мамо, де я не бував, а такого не бачив!

— Це якого? — питається мати.

— Та на нашому полі, на нашій ниві, стоїть билина тонка, висока ще й похила. Од вітру хитається, од сонця викрашається!

А мати і каже:

— Вигостри, синку, сокирку і піди зрубай ту билинку.

Син вигострив сокиру і пішов... Перший раз вдарив сокирою, другий раз — загула билина. Третій раз вдарив — заговорила:

— Не рубай мене, бо я твоя мила.

Узяв він милу за білу руку і привів додому. Мати до сина з вишнівкою, а до молодої невістки — з отрутою. А ті милуються, один у одного з чарочок п’ють. Ото і отруїлися.

Мати сина поховала під церквою, а молоду невістку — під дзвіницею. На синові посадила червону калину, а на невістці — зелений явір. Явір хитається, до калини прихиляється, а мати ходить та за дітьми побивається:

— Якби я таке знала, то їх не розлучала. Хай би я парочку діточок мала!