Хмельницький і Барабаш
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Стали ляхи дуже вже налягати на козаків. Прийшло їх у Запоріжжя по два ляхи на одного козака. То козаки почали слали до короля листи, що «такі нам збитки роблять, що не можна ніяк прожити».

Так король і дав їм права, а Барабаш-гетьман сховав їх та й нікому не показав. От ляхи козаками й орудують. А Хмельницький був при Барабашеві за писаря в Чигирині. Сам у Суботові сидів, а туди їздив на писарство.

От як народилась у Хмельницького дитина, то він кумом узяв гетьмана. Як же впоїв гетьмана добре, то вийняв у ньго з кишені хустку і перстень з руки зняв та й посилає до Чигирина свого джуру:

— Бери двох коней та біжи в Чигирин по права.

Приїздить той джура до гетьманші та й каже:

— Пані! Заїлись із гетьманом пани, порубають його, так дайте тії права, що од короля.

— Отам же, — каже, — вони в стайні під ворітьми глухім кінці.

Та ось прокинувся гетьман і каже :

— Ой куме, куме! Була в мене хустка в кишені, а тепер нема. Був у мене перстень щирозлотий на руці, а тепер нема!

— То, — каже, — мій хлопець, як клав тебе у ліжко, то повиймав.

А сам усе позирає у вікно. Коли ж гляне гетьман, аж хлопець повів у стайню коня такого, що тільки — ха-ха-ха! Тоді вже й постеріг, що Хмельницький посилав по права.

— Ой Хмелю, — каже, — Хмелику!

Вчинив єси ясу.

І поміж панами велику трясу.

Лучче було б тобі брать не міряючи,

А гроші не лічачи,

Лучче було б тобі з панами добре проживати,

Аніж тепер по лугах потирати,

Комарів, як ведмедів, годувати!

Гетьман же йде додому, а вони з хлопцем коней сідлають та їдуть у Січ. Приїхали, вдарили в котли. Зібрались козаки. Він вичитав один указ, не слухають, вичитав другий, не слухають, та вже як третій прочитав, тоді всі й стали на баталію.