Чмирева гора
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Подолавши крутий узвіз, перехожий обов’язково зупиниться. І не лише для того, щоб перевести дух і дати перепочинок втомленим ногам. Його око неминуче буде зачароване величною панорамою, яку розгорне перед ним долина. Вправо, вліво, скільки воно сягне — безмежне оранжеве та зелене лісове море. Спокійне вдалині, в долину воно спускається бурхливим прибоєм дубів та ясенів і здається, що незабаром море затопить і разочки хат, що простяглися на його березі, поглине своїми таємничими хащами.
З —поміж того зеленого буяння виділяється кілька острівців, які ще вистояли проти лісової атаки. Випалені літнім сонцем, вони бережуть в собі згадку про недавні часи, коли ще звалися полями і служили людям.
Не випадково така детальна розповідь про віночок, який оповиває гору : він знак пошани до засновника невеликого зараз села...
На жаль, вже ніхто не розповість достеменно, яким він був, легендарний дід Чмир. Навіть його ім’я загубилося у сутінках віків. Як не дивно, але писемну згадку про цю людину можна знайти лише в історичній трилогії Михайла Старицького „Богдан Хмельницький”. Це коли майбутній гетьман України їздив до самітника-чаклуна, який жив серед лісу неподалік родового хутора Хмельницьких у Суботові.
Важко здогадатись, якими джерелами користувався письменник, але постать діда Мира в романі певною мірою окреслюється. Її детальніше доповнюють народні перекази, які трохи проступають крізь морок майже чотирьох століть.
Козак-характерник, чаклун, скалічений у походах і не здатен вже служити в козацькому війську. І щоб не бути тягарем для побратимів, обрав гору, яка височіла серед безмежних на той час навколишніх лісів.
Збудував якусь хижу, обніс її сяким-таким частоколом від нападу сірих розбійників-вовків і зажив самітником. Проте, відлюдьком-вовкулакою не був, бо всі роки, які відлічила йому лісова зозуля, віддавав людям, став знахарем-травником.
На той час незаймана місцевість була справжньою скарбницею цілющих трав. Тут тобі і шалфей, і пижма-приворотень, щоб гоїти рани...
Крутолобий пагорб піднявся над навколишніми сільськими закутками і служить своєрідним етнографічним пам’ятником селу.
Дарма, що зараз гора на своїх грудях виколисує лише сиву ковилу та руду нехворощ, серед яких несподівано посміхнеться жовтою голівкою льонок, хитнеться скромне суцвіття чебрецю, який за народним звичаєм, вважається оберегом роду. А там, дивись, хвалиться своїм посіяним листям дивина — ведмеже вухо, знаджуючи рої бджіл медовими запахами.
Скромна хатинка чаклуна увібрала в себе духмяні пахощі сотень трав і служила своєрідним шпиталем для козаків та простого люду, які втрачали здоров’я на полях битв.
Тож і Богдан Хмельницький після потрясінь, які випали на його долю через напад на суботівський хутір Хмельницьких чигиринського підстарости Чаплинського, і маєтність втратив, і сина, побитого канчуками, поховав. Сам поїхав до знахаря. Стараннями цілителя-знахаря майбутній гетьман став на ноги міцно. І, хто знає, може завдяки тому зціленню і прослалася перед ним славна дорога Великого державотворця.
Так і жив дідусь Чмир платою від навколишнього люду за повернуте здоров’я. Та й ліс не кривдив старого, дарував йому ще з ранньої весни м’ясисту левурду та дикий часник, а восени щедро ділився ягодами кизилу, бузини, лісовими кислицями, а грибний достаток підступав аж під вікна хижі.
Минали роки, пролітали десятиліття. Упокоївся дід Чмир, проте залишив по собі учнів. Тож гора обросла новими садибами, а поступово дикий, безкрайній ліс почав давати прихисток утікачам від панської неволі, з’явилися нові кутки, зародилося село, яке й понині зберегло ім’я свого засновника.