☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські легенди

Чорні ворота
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Це бувальщина, яку розповів мій прадід Теофан Козовий, моєму дідові Жану

про Чорні ворота.

Якщо їхати по старій Кочержиній дорозі, та звернути на Гадючку, то при третьому повороті (там, де раніше проводжали зиму), є непримітна стежка. Оце і є Чорні ворота.

Давно це було. Якось після боїв з поляками, в часи Б. Хмельницького, в наші краї приїхав разом з Кривоносом козак Самійло Коза. Його так прозвали, тому що коли були засади на татар, то він кричав козою. До речі, від цього козака і пішло наше прізвище — Козовий.

Цей козак був дужий, молодий, проте з дружиною йому не щастило. Чи то мати була винуватою, чи то не таланило. Але якось зустрів він дівчину, дуже вродливу, яка жила неподалік, і закохався в неї. Вже й до весілля діло дійшло, але мати була дуже проти цього шлюбу і не дозволяла їм побратися. Та молодий козак, незважаючи на материні примхи, все ж таки одружився з своєю коханою дівчиною. Незабаром у них появився син, якого назвали Іваном. Жили вони щасливо, та не довго.

Пішов Самійло воювати з поляками, ішов бій аж до Переяславської Ради, а тим часом мати чарами звела зі світу і невістку, і онука. Мати вже не чекала на сина, думала, що загине на чужому полі, у страшному бою. Та Самійлові пощастило остатися в живих, у цьому бою загинув Кривоніс і ще багато козаків.

А коли вернувся додому, то зустріла на порозі одна мати-відьма. А коли запитав за сім’ю у неї, то вона нічого не відповіла. Тоді Самійло розсердився на матір, схопив її за груди і повісив на високому дубі Кочержиної гори. Потім, через деякий час, Самійло взяв собі сироту в діти і дав йому їм’ям Іван та прізвище Козовий...

Пройшло багато років, але до сих пір, де була страчена відьма, називають це місце Чорними воротами.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

3. Чорні ворота. Записано в Городищі Городищенського району від Козової Галини Іванівни (1976) 2008 року.