Як матір узнала дочку
Легенда Чернігівщини

Давно те минуло… Тільки спомин зостався про той лютий час, коли на нашу землю сипалися стріли ворогів. Вона дрижала під поганськими копитами ворожих коней, а стріли смертельним полотном розсікали небо і землю. Татари відбирали здобуте важкою працею. Молодь ховалася в лісах та небагато людей могли уникнути тяжкої долі невольника-раба.

Одного разу набігли на село татари та й забрали в селянина дочку.

Пройшло біля двадцяти років. Дівчина виросла, вийшла заміж і народила татарину дитину. А до дитяти найняли наймичку. Наймичкою стала стара

жінка, яку забрали в полон з України.

Приводить татарин ту бабу додому, а вона впізнала в молодій хазяйці свою дочку. А та не знала своєї матері. От загадала татарка бабі три роботи робити за годину — прясти, за стадом дивитися і дитину доглядати. Сіла стара і плаче:

— Доню моя, доню! Я тебе годувала, доглядала, а ти мені на старості таку роботу завдаєш!

Ударила дівка матір і заборонила їй себе донею називати. Тоді стара розказала, як колись малою дівчинка різала барвінок та й врізала пальчик.

Слухає татарка оповідку баби, а сльози з очей так і капають. Пригорнула вона до серця матір і більше ніякої роботи їй не завдавала.