Іван і русалка
Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Подейкують по селу, що у річці Рось водилися русалки. Але ж їх ніхто не бачив, крім Івана, що пас там худобу.

Був теплий сонячний день. Худоба гарно паслась на зеленій траві, а хлопець пішов під вербу, щоб відпочити. Ліг у холодку та й заснув. Проснувся від поцілунку. Відкрив очі і побачив, що у воді щось булькнуло. Перелякався, бо подумав уже, що щось з худобою сталося. Та коли підійшов ближче до води, то побачив молоду дівчину несказанної краси. У неї були світло-голубі очі, рожеві усміхнені вуста, а на плечі спадали кучері золотистого волосся.

Злякався хлопець. Побіг до худоби і більше не повернувся ні на другий день, ні через тиждень.

Та дівчина глибоко запала в його душу. Вона не давала хлопцеві спокою ні вдень, ні вночі. Часто приходила до нього вона в снах. Її тінь супроводжувала Івана, коли він пас худобу, коли щось робив по господарству, коли йшов вулицею. Юнак оглядався, та її не бачив.

А зустрілися вони аж у Купальську ніч. Іван пішов з молоддю до річки під ліс гуляти. Розпалили вогнище, водили хороводи, співали. Іван теж веселився, запрошував до танцю дівчат.

Раптом неподалік він почув стогін. З води вибралась красуня-русалка. Вона повзла до лісу і манила за собою Івана, Русалка зовсім безсила була, спіткнулася, голова опустилася на землю. Підбіг Іван, хотів підтримати красуню. Та її не стало. А на тому місці зацвіла папороть дивним рожевим цвітом. Хотів зірвати, та рука не піднялася.

Після того випадку ніхто не бачив більше ні русалки, ні цвіту, ні Івана. Засох цвіт на папороті, а від туги помер і хлопець.