Баба повитуха
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Були в однім селі брати, приїхали вони волами до млина молоть. А з ними ще й сестра їхня, Васька. Побачив той чоловік-мірошник дівчину та й каже братам:

— А продайте мені цю дівчину.

— А що ж ви дасте за неї?

— Тридцять червінців дам.

А в того мірошника померла жінка. От через тиждень-другий приїхав той чоловік до братів та й оддав червінці, а дівчину забрав. Вона й захотіла піти з ним. А ще ж молодесенька була, хлопці й дівчата гуляють на вигоні, а мірошник її не пускає, сидить вона в хаті на вікні та й дивиться.

Якось на похвальну суботу зібрався гурт дівчат і хлопців, пішли ґави здирать. Казали, що ґава повинна яйце знести. Пішла й дівчина та з ними подивитися на ґавине яйце. Мірошник кинувся шукать, бо перед Паскою мазать усе треба, а її нема. Пішов забирать її. То так і стали жить.

Вона й синів йому родила, а сама стала повитухою. Зналась добре на цьому. То вже й знала, яка дитина жить буде, а яка ні. Як ні, то казала тій породіллі, щоб і сорочечок не шила, бо дитина не буде жити. Помер і той мірошник. А баба повитуха багато ще породіль приймала, людям помагала.