Баба-повитуха
Народне оповідання Поділля

— Спасибі Вам, люди добрі, що прийшли привітати мене з вісімдесятиріччям. Аж не віриться, що вже 80. Я ще й не жила! Бо яке в нас життя було?! З тринадцяти на буряках. Спасибі й тобі, Петре, що не забуваєш бабу-повитуху. Це ж мені тоді вісімнадцять було, як я тебе приймала.

Що зараз жінкам?! І декрет дають, і на дітей платять. А твоя мама тебе на будяках під Медвежим Вушком народила. Жінки вперед пішли, а я їм підполюю, бо не можуть, жаліються, що внизу болить. Я їм:

— Кидайте!

Та де там:

— До посадки дійду, там трохи полежу.

А тоді:

— Ой!

І присіли. Спідниця широка, ти в ній і заплутався. Я злякалася, жінок гукаю. Прибігли вони, а пупа немає чим обрізати, то я кусати почала. На те й бригадир над’їхав, відрізав пупа ножем і зав’язав. Гарно зав’язав. Зараз буває так зав’яжуть, що все життя випирає, а він так зав’язав, як має бути. Чи так Петя?