Шукаю роботу
HTML CSS JavaScript розробник
Українські оповідання

Бабка дала світ бачити
Народне оповідання Буковини

Було мені тоді штирнадцять років. Моя мама забрала нас, троє дітей, на поле прашувати. Літо було дуже дощове, а день тоді випав жаркий. Ми допрашували до полудня, і тут люди повиділи маленьку хмарку на самому краю неба, на заході. Та хмарка все росла й росла і скоро закрила сонце.

Всі люди почали тікати з поля — хто возами, а хто пішака. Але нікому не вдалося ні добігти, ні доїхати — усіх намочило. І ми з мамою дуже намокли. Коли прийшли додому, мама переоділа мене в суху одежу, і я ляг відпочити під хатою на приспі. Ляг і заснув.

Коли прокинувся, то вже до хати зайти не міг, мене занесли. Почало пухнути коліно. Багато неділь робився мені нарив. Повезли мене до доктора Кирила в Ожів. Доктор сказав:

— Це буде в тебе довго. Дай, Боже, щоб воно тобі розійшлося, а як не розійдеться, то будеш бідити довго.

Через вісімнадцять неділь одкрилася в мене рана. З неї текло. Безперервно текло три роки. І так роз’їдало кість, що я сам тягнув пінцеткою зі своєї ноги роз’їдені кості. Повезли мене в Бричани, і доктор сказав:

— Хвороба незлічима. Треба одняти ногу. А я сказав татови:

— Везіть мене додому. Я хочу раз умирати і в одному місці, а не по кускови. Най мене поховають у Непоротові.

Привіз мене батько додому. Прикликали бабку, і бабка примовляла від «волокна» — нічого не помогло. Прийшла друга бабка та й каже батькови:

— Достаньте йому рога з корови або д бика. Достали мені рога з погибшої скотини. І каже бабка:

— Варіть його, щоб дві години кипів.

Поклали ми той ріг в баняк, і він дві години кипів. З середини рога все відстало, і я витягнув то все. Ріг став м’який, я вирівняв його, дав йому остигнути і зчистив верхній шар гострим ножем. Бабка каже:

— Тепер стружи цей ріг і прикладай стружки до ран. Тілко не стружи склом, а ножем.

Став я той ріг стругати і прикладати стружки до ран. А було в мене в нозі уже п’ять дір, і з усіх текло. І ногу мені зігнуло так, що я не міг ходити. Стружки наповнювалися тою рідиною з рани, і я по три рази на день відкидав їх і прикладав інші, сухі. Та й помітив, що рани мої стали зменшуватися.

Повезли мене в Секуряни до доктора Крафта. Доктор розбинтував рани, відкинув мокрі стружки з рога в таз і питає:

— Що то ти прикладав?

Я йому сказав, що стружений ріг з корови.

— З якої корови — живої чи погибшої? — спитав він мене.

— З погибшої, — сказав я. А він мені:

— Тобі мало цеї хвороби? Ти хочеш собі ще сибірки знайти? І зачав мене за той ріг сварити. А я кажу йому:

— Я не хочу ні цеї хвороби, ні сибірки. Я чую, що від цего рога мені стає легше.

Доктор взяв пінцеткою з таза той мокрий ріг, підсунув під мікроскоп і повидів через мікроскоп сліди мікроба на рогови.

— Ану, подивися сам, — каже він мені.

Я подивився. На роговій стружці такі сліди, як червак або равлик проліз. А доктор каже:

— Я тобі не даю ніякого рецепта, ніякої масти — нічого. Їдь додому і продовжуй лікуватися рогом, так, як ти лікувався.

А собі доктор записав у свій карнет все: як я приготовляв того рога і як прикладав.

Я поїхав додому і лікувався. І вилікувався. Сьогодні мені вже вісімдесят років, а я ще живу, ходю і роблю помаленьку. І все споминаю ту бабку — вона дала мені світ видіти.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Непоротов, Сокирянського району, Чернівецької області 17 березня 1979 року від Івана Степановича Боднаря (1898 року народження)