Бабка з лісу
Демонологічна розповідь Гуцульщини

Як ми з сестрою були ще малі, тато й мама робили на Закарпатті та нас забрали з собою. І були ми в колибі. Тато й мама рано вставали, снідали і йшли до роботи, а ми самі сиділи в колибі. І стала до нас приходити якась бабка. Нам показувалося, що то наша рідна баба. Вона говорила так, як наша баба, і бавилася з нами. Приносила різного листу. Та й накладала попелу в горнець, де мама кулешу варила. Та й відходила баба. А мама приходила й казала:

— Ви чого попелу накидали в кулешу?

— То не ми, то наша бабка Явдошка була. Та й вона накидала. А мама каже:

— Бабка дома. Де ж вона може тут бути?

Так ходила до нас та бабка цілу зиму. А навесні забрала нас та й вивела з балгана. І ми за нею ходили, вона з нами бавилася, кормила нас солодкими корінцями. Але то нам не помагало, ми хотіли хліба. Ми зачали плакати, бо поголодніли. Уже з п’ять день ми по лісі ходили. І баба вивела нас на дорогу. Ми там побачили оправу від папірки для цигарок. Та й кажемо:

— Може, тут наш тато курив. Хтось нас забере.

І сиділи ми коло дороги, і йшли — всяко було. І найшли нас рубачі. Та й мама наша прийшла. Нас привели до колиби. А веньґер, небожчик, каже мамі:

— Ти піди в село та купи повісма. Та й поклади на куделю. Та й веретено поклади збоку колиби, аби та баба пряла і не приходила більше до колиби.

І ніхто вже не приходив до нас. А та бабка була лісна.