Бал у старому млині
Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Усе почалося тихого, літнього вечора. Хлопці засперечалися, хто з них найсміливіший і зможе переночувати у старому млині. На словах усі були хоробрими, а як до діла, то лише один Дмитрик відважився. Удома він сказав, що переночує у бабусі, яка жила на другому краю села, а сам пішов до покинутого млина.

Велике колесо вже давно спинилося. Але старий млин жив своїм життям. Щороку літньої ночі, щойно срібне сяйво місяця торкалося старезного колеса, воно, рипнувши, починало крутитись. А з-під колеса припливали русалки. Старий млин був палацом, у якому нечиста сила раз на рік справляла бал. Доки світло місяця падає на млинове колесо, воно крутиться і бал вирує.

Та Дмитрик про це не знав. Він уважно роздивився всередині, вибрав місце на старій лаві й заснув.

А це була та саме та ніч, коли до млина збиралися гості. Щойно зійшов місяць, колесо закрутилося, з води вийшли русалки. З болота прибули потерчата, а за ними й водяник.

Аж раптом водяник побачив хлопця і закричав:

— Потерчата, русалки, нечисті! Знов ми разом на бал цей прийшли. Та серед нас є гості! Гляньте, хлопчина!

Як тільки нечисті побачили хлопця, одразу зчинили страшенний ґвалт.

— Ми залоскочемо тебе, — шепотіли русалки і тягнулися до нього руками.

А водяник дістав сітку.

— Я заберу тебе до свого болота і перетворю на жабу!

Раптом колесо спинилося, нечиста сила зникла. Це добрий місяць попросив хмару, щоб вона закрила його сяйво і млин зупинився.

А Дмитрик так і не знав, хто порятував його. Відтоді він більше не ходив до старого млина.