Водяник
Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Їхав кіньми парубок на вечорниці. А місяць ясно світив. Доїхав він до ставка. А в ставку верби зрізані були, тільки кілки з води стирчали. Коли дивиться, на одному кілку хтось сидить. Тут місяць сховався за хмарку, а воно як закричить:
— Світи! Бо не видно мундира латати!
Тоді хлопець каже до нього:
— А тебе чого дідько носив, що ти мундира порвав?
А він як бовкнув у воду! То водяник був!
Водяники дожили до наших днів. Вони за людською уявою сиділи в річках та криницях, в ставках і виходили до людей у подобі різних звірів. Якщо людина наближалася до нього, до його царства купатися або ловити рибу, лякав.