Ворожбит Тарадуда
Демонологічна розповідь Гуцульщини

Був чоловік та й мав любаску. Та й хотів збутися жінки. Пішов він у Дихтинець до ворожбита Тарадуди. — Зробіть мені так, аби жінка вмерла. А Тарадуда сказав:

— Най буде. Ночуй, і цеї ночі зробимо.

Лишився чоловік на ніч, а ворожбит пішов до сіней щось примовляти. Та увійшов до хати й каже:

— Як втворю двері і як ускочить з сіней до хати жаба, аби ти їй шию відтяв.

Та дав тому сокиру.

— Жди.

Вскочила жаба, а цей відтяв їй сокирою голову. Пирснула з жаби кров і вискочили з неї жабенята, і зачали крікати, пищати коло жаби. Ворожбит сказав йому:

— Іди, чоловіче, додому, все вже готове.

А там був другий чоловік, що прийшов примовляти і ночував. І другої днини рано він запитався в примівника:

— Чого то ті жабенята так пищали? А примівник сказав:

— Він не жабі відтяв голову, а відтяв свої жінці. А то діти так плакали, що мама вмерла.

Прийшов той додому, поховав жінку і жив собі з любаскою. А відтак любаска вже не мала його ні за що, і він пішов до того ворожбита другий раз, чи би йому так не зробив, щоби вже й любаски не було. А Тарадуда йому сказав:

— Нічого тобі я більше не зроблю. Треба тобі жити з цею, що-с хотів.

Та й погнав його.