Ворожбит Тарадуда
Демонологічна розповідь Гуцульщини
Був чоловік та й мав любаску. Та й хотів збутися жінки. Пішов він у Дихтинець до ворожбита Тарадуди. — Зробіть мені так, аби жінка вмерла. А Тарадуда сказав:
— Най буде. Ночуй, і цеї ночі зробимо.
Лишився чоловік на ніч, а ворожбит пішов до сіней щось примовляти. Та увійшов до хати й каже:
— Як втворю двері і як ускочить з сіней до хати жаба, аби ти їй шию відтяв.
Та дав тому сокиру.
— Жди.
Вскочила жаба, а цей відтяв їй сокирою голову. Пирснула з жаби кров і вискочили з неї жабенята, і зачали крікати, пищати коло жаби. Ворожбит сказав йому:
— Іди, чоловіче, додому, все вже готове.
А там був другий чоловік, що прийшов примовляти і ночував. І другої днини рано він запитався в примівника:
— Чого то ті жабенята так пищали? А примівник сказав:
— Він не жабі відтяв голову, а відтяв свої жінці. А то діти так плакали, що мама вмерла.
Прийшов той додому, поховав жінку і жив собі з любаскою. А відтак любаска вже не мала його ні за що, і він пішов до того ворожбита другий раз, чи би йому так не зробив, щоби вже й любаски не було. А Тарадуда йому сказав:
— Нічого тобі я більше не зроблю. Треба тобі жити з цею, що-с хотів.
Та й погнав його.