Відьми і святий Спиридон
Демонологічна розповідь Чернігівщини

Був колись такий чоловік, який не боявся відьом. Звався він Св. Спиридон. Парубком був такий гарний, що дівки так і бігали за ним. Та особливо горнулася до нього одна дівчина: і так, і сяк, а він — ніяк.

Одного разу посварилися вони (а вона була відьма), от дівчина й каже:

— Я тебе цієї ночі задушу!

Настала ніч темна-претемна. Прийшла відьма душити Св. Спиридона, а він не спав і почув, що вона крадеться, обернувшись в кішку та й очима світить. Тільки скочила кішка Спиридонові на груди, а він її за хвіст та об землю. Убив і в рів кинув.

Вранці люди знайшли тіло відьми, поховали його і хрест поставили. А відьми громадою живуть, то одна за одну й заступаються. Як довідались відьми про таку подію, постановили розірвати Св. Спиридона на шматки.

Наступила ніч, ще темніша, ніж перша. Св. Спиридон пішов на

відьмину могилу, сів на хрест, щоб вона не встала з гробу.

Відьми зібралися до Св. Спиридона, а його нема вдома. На хресті вони

не можуть його дістати і побачити. Ходять вони навкруг могили і нічого не бачать. Коли це убита відьма прорекла:

— Сидить він на моєму хресті, тому я не можу встати!

Як відьми те почули, зразу здогадалися, про кого вона. Почали радитися, як узяти до рук Св. Спиридона. От одна й каже:

— Полетімо до київської відьми, вона нам допоможе.

Полетіли. Прилітають назад з київською відьмою. А та відьма мудра була — походила, подивилася, понюхала скрізь та й каже:

— Зберіть зараз дванадцять недогарків свічок, спалимо хрест і візьмемо Св. Спиридона.

Відьми почали збирати недогарки, засвітили їх, щоб спалити хрест. От-от уже він впаде. Бачить Св. Спиридон, що біда, і каже:

— Господи, Боже мій, укороти ночі хоч трошки, щоб хрест не перегорів до ранку, а то мені смерть!

Тільки він це сказав, а півні: «Ку-ку-рі-ку!». Відьми й розлетілися на всі боки — хто куди, а Св. Спиридон остався живий.

Ото Бог укоротив ночі для Св. Спиридона, та так воно і зосталося.