Відьомське кодло
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Це було давно. Одного ранку пішла жінка доїть корову та й вернулася з пустим відром. І на другий день те саме, і на третій день вернулась без молока. Вона й каже чоловікові, що до них у повітку відьма занадилась та корову вночі доїть. А чоловік і повірив. Бо в неділю на базарі чув, що в сусідньому селі Сигнаївці дід Остап спіймав у своїй повітці сусідку Настю, яка корову доїла. Він хотів її зв’язать, але Настя просилася, щоб відпустив.

Коли Остап узяв її за руку, то вона перекинулася на собаку. Чоловік кинув навздогін сокиру і попав собаці по передній нозі. А на ранок пішли по селу чутки, що Остап Насті праву руку по лікоть відрубав. Відьма невдовзі і померла.

«Ну, — чоловік думає, — спіймаю відьму і я». Взяв сокиру, ліхтаря і пішов у повітку. Корова стоячи їла, а потім, наївшись, лягла. А через перегородку була свиноматка з поросятами. Приліг і господар на сіні. Коли це десь після півночі чує, що щось шарудить і пищить. Він бігом засвітив ліхтаря, сокиру в руки і до корови.

Дивиться й очам своїм не вірить. Лежить корова, а коло неї товпляться одне поперед одного дванадцять поросят. Четверо смокчуть, а інші заважають. Побачив хазяїн дірку, яку свиня прогризла, забив її дошкою та й стукає до жінки в хату. А жінка й питає:

— Ну що? Бачив?

— Бачив, — каже чоловік.

— Вбив чи втекла?

— Не вбив, а нагнав. Хіба ж я можу те відьомське кодло вбить?

І розказав жінці, хто молоко видоював у корови.