Дива та й тільки
Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це за панщини. Жив у селі Олександрівні один чоловік. Звали його Панас. Він мав старого коня і бричку. Займався дід гендлюванням. Возив на безтарці муку, а коли й людей. Маршрут його був у Никиполь. Та оскільки в нього був старий кінь, то їхав він дуже помалу.

Одного разу Панас трохи закимарив, і йому показалось, що сидить чорна, як смола, киця. Чоловік продер очі, а кішка все не пропадала з-перед глаз. Дід був ласкавий і позвав кицьку на бричку та пригрів її у себе на колінах. Сам сидів уже сонний та бурмотів киці, яка лежала в нього на колінах:

— Кицюня, кицюня.

Гладив її по чорній спинці. А кішка вигнула спину, блиснула на діда вогняними очими і промовила:

— Кацуня, кацуня.

Дід перелякався на смерть,перехрестився, зиркнув на коліна, а кішка де й ділась.

Приїжджає Панас додому, розказує все жінці, а вона його тільки й знає, що бовдуром обзиває.

Так повторювалось багато разів. Аж ось якось чоловік наважився предложить своїй жінці поїхати з ним по муку. А вона й не отказалась.

Їдуть вони разом на таратайці, і знову на дорозі кішка та так і милиться до діда на коліна. Стрибнула до нього муркочучи. А Панас і каже жінці:

— Погладь її і скажи: «кицюня, кицюня».

Вона так і зробила. А кішка їй у відповідь чоловічим голосом:

— Кацуня, кацуня.

Баба злякалась, швидко перехрестилася, щоб позбутися цього дива. Коли глядь, а кішки й слід зник. Після цього жінка переконалася, що чоловік казав правду.

Та вдома їх ждало ще одне здивування. Коли вони ввечері потушили лампу і лягли спать, то спочатку заторохтіла заслонка у печі, а тоді юшки на плиті задрижали. Дід з бабою подумали, що та кішка забралася в хату. Та коли вранці подивилися у піч, то побачили там свого кота Ваську, який мирно спав за заслонкою.