Династія Лисенків
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Місцевість, де розташоване старовинне село Бровахи, що на Черкащині, чимось нагадує Прикарпаття. Справжні гори на рівнині, ліс, що простягнувся на десятки кілометрів навкруги, роблять це село якимось затишним і привітним. Тут проживає славетна династія хліборобів і солдатів Лисенків.

Десять синів і п’ять дочок народилося в сім’ї Євдокії Данилівни і Макара Несторовича Лисенків.

Братів, всіх десятьох Євдокія Данилівна проводжала на фронт. Від рідного порога до Берліна йшли вони довгих 4 роки. У кожного по різному склалася фронтова доля, але кожного з них зустріла мати у рідному дому.

Мати є на єдиній, що збереглася фотографії, дивляться її світлі очі. Тепла, яке випромінюють вони, вистачило не тільки на свої дітей, а й на тих, хто жив, працював з нею поруч.

В поле і з поля Євдокія Данилівна і Макар Несторович йшли разом і завжди з піснею. Ту пісню було чути далеко, і люди по-доброму заздрили їхній любові і злагоді. І закономірно, що тепло їхніх сердець передалося дітям, онукам і правнукам.

Дехто з синів повернувся додому пораненим, і зараз ті рани не дають спати, але скільки в серцях їхніх оптимізму, тепла, доброго гумору. Навіть про драматичні епізоди свого життя вони розповідають з таким оптимізмом і гумором, що відчувається: так можуть говорити тільки чесні, віддані своїй

справі люди. Бо такими були їхні батьки. Перед смертю Євдокія Данилівна попросила одну із дочок заспівати їй пісню. Так і пішла вона з піснею, як у чисто і чесно проспівала всім своїм життям.

Олександр Лисенко говорить, що розписався на рейхстагу за всіх своїх братів, то він, мабуть, поставив свій підпис і за матір-героїню Євдокію

Данилівну Лисенко.