Добро не забувається
Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Були в нас у селі люди, які завжди приходили на допомогу в скрутну хвилину. І баба Зіньчиха-повитуха, і Марко німий — травознай, костоправ, і баба Даценчиха знімала порчу, переляк. Всі вони хоч і були неграмотні, але дуже допомагали людям.

Одного разу посварилися на вигоні біля криниці дві сусідки. Одна іншій спересердя і каже:

— Будеш у корови доїти не молоко, а кров!

І дійсно: не стало молока, з дійок цвіркала кров, худобина слабіла. Побігла бідолашна жінка до баби Даценчихи, розказала про свою біду, просить допомоги.

Не забарилася бабця, прийшла рятувати корову. Перед тим, як зайти в хлів, наказала синові цієї жінки:

— Дивися ж, хто прийде до хати і буде щось просити, гони з двору. Нічого не дай в руки!

Тільки Даценчиха почала щось шептати, а зла сусідка і до двору.

— Позич мені, Ївго, ситечко, я просію борошно!

— Та в тебе ж своє є, — відповіла жінка.

— А в тебе краще і більше, позич!

— Не позичу!

— Ідіть, тітко, з двору, нам ніколи з вами розмовляти, робота чекає, — вмішався в розмову і син.

— То я хоч травички зелененької у вас вирву, бо в мене телятко маленьке.

І похапцем хватає траву. Син не втримався:

— Викиньте, тітко, траву і геть з двору, бо зараз викину, — ще й ломакою пригрозив хлопець.

Баба одробила корові, все зле як рукою зняло. Та й сусідка їх більше не зачіпала. А бабі Даценчисі ще довго дякували, і до цього часу її пам’ятають.