Доля людська
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Я знаю одну дівчину, якій до війни було 10 років. До цього часу вона закінчила 3 класи. Під час фашистської окупації школи не працювали.

Після того як нашу місцевість визволили від фашистів, школи почали працювати. Ця дівчина ходила в школу у сусіднє село, де закінчила 7 класів. Потім навчалася в іншому селі, де закінчила 10 класів. Коли навчалася в середній школі, познайомилась з одним хлопцем. Між ними виникла любов.

Після закінчення 10 класів, поступила на заочне відділення в педагогічний інститут. її хлопець також навчався там, у сільськогосподарському технікумі. Потім він поступив у сільськогосподарський інститут у м. Київ.

Одного разу трапився страшний випадок. Молода пара ішла у Черкаси на сесію. Було це взимку. Дніпро був укритий льодом і вони вирішили перебратися через річку по кризі. Уже пройшли кілька метрів льодом, як вискочив сторож і почав кричати. Він казав, що крига не витримає і вони проваляться. І так цей чоловік врятував життя двом молодим людям.

Обоє вони позакінчували вищі навчальні заклади і одружилися. Дівчина працювала вчителькою, а хлопець інструктором у райкомі партії. У них була щаслива сім’я, мали вони трьох синів. Потім чоловіка направили працювати у племзавод, а дружина працювала в школі. Шкода, що в них під кінець життя було трагічним. Чоловік помер рано, а дружина залишилася вдовою. І так доживає свого віку одинокою.

Діти повиростали і розійшлися, а мати живе сама. Одне, що радує її, то це спогади про молоді роки, які вони прожили з чоловіком. Дуже любила ця вчителька свою роботу. Вона й досі зустрічається зі своїми учнями, як з рідними дітьми, бо пропрацювала в школі 46 років. Її завжди запрошують на всі шкільні свята.