Духовний храм
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Глибоко в століттях губиться історія Набоково. Колись це було жваве, самобутнє село, а нині — територія Городищенської міської ради. Проте адміністративний перерозподіл не вплинув на завжди властиву місцевому люду життєрадісність і відданість дорогим з дитинства місцям. Церква у кожному населеному пункті на видноті. Храм Божий покликаний бути маяком духовності. Сільська церква традиційно була місцевій громаді оберегом від чвар та різного лиха. Набоківський храм непересічну «біографію». Приблизно у середині ХІХ столітті Буда-Орловецька частково коштом віруючих, а частково пожертвами поміщиків отримала дерев’яну церкву вишуканої архітектури. Трохи більше, ніж за півстоліття, перед революцією графиня Балашова звела у селі кам’яну церкву. Тож дерев’яну громада вирішила продати у Набокове. Для перевезення цього знадобилось ледве не півтораста підвід, запряжених волами. Відтоді наново зібрана будівля служить мешканцям Набоково.

Вдосталь тяжких моментів перепало на долю церкви . Більшовики нищили ікони й палили богослужбові книги. За побутуючими у старожилів переказами, незабаром у найактивнішого хулителя віри, який скинув додолу дзвін, вимер абсолютно весь рід. Німецькі окупанти тільки спалили горішнього купола. Із церкви влаштували комору, згодом перетворили під спортивну школу. Про збереження мистецьких цінностей не заводили й мови.

На межі 80 — 90 років Набоківська церква знову наповнилася богослужбовою сутністю. Городищенський митець Олександр Баклицький наново оздобив храм. Згідно із задумом, грані купола несуть зображення Пресвятої Трійці, Богородиці та Апостолів, нижче розміщені лики чудотворців та праведників.