Дід віщун
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Коли німці наступали, то йшли повз наше село біженці. Вже були перші морози, а тому багато хто із них просилися у наших переночувати. Був серед тих людей дідусь з білою бородою, при ньому був хлопчина. У того діда була книжка, він говорив, що то — «Біла магія» і він може чи то ворожити, чи то віщувати.

Звісно, що чутка про такого діда розлетілася по селу швидко. Жінки, які нічого не знали про своїх чоловіків, або в кого вони зникли безвісти прийшли з проханням до діда допомогти їм, хоч щось дізнатися про них.

І ось одній з них цей дідусь сказав, що її чоловік прийде до неї, та вона сама його і віддасть німцям. Дуже розлютилася жінка на діда, що казав таку нісенітницю. Та коли німці окупували село, то одного вечора постукало щось у шибку до цієї жінки. Вона вийшла і побачила свого чоловіка (він утік чи з полону, чи вибирався з оточення). Нагріла води, викупала, нагодувала, дала чисте «спіднє», а потім сама ж і видала його німцям.

А сталося через те, що вона мала вже за коханця поліцая, а коли той прийшов до неї вночі, то вона й видала свого чоловіка. Так що дідусь-віщун сказав правду. А хлопчик той, який супроводжував діда, був йому ніхто. У дорозі у нього померла мати, а дід взяв його до себе, бо боявся, що теж помре у дорозі і не буде кому передати білу магію. Книжку цю бабуся бачила, казала, що дід зберігав її у мішку, замотану у полотно, вона була здорова і важка, бо кована.