Дідько в хаті
Демонологічна розповідь Гуцульщини

Був чоловік у роботі та й купив дідька. І розбагатівся, заможно жив. Та й помер він у молодих роках. Лишилася жінка з донькою. І далі вони заможно жили. Донька звалася Олена. Пішла мати з донькою до церкви, а як вийшли вони звідти, вздріли дуже файного леґіня. Та й пішли обі додому. Та й стара питає молоду:

— Виділа того хлопця Івана?

— Виділа.

— Коби той Іван тебе взяв, я би йому все майно дала.

А дідько взяв та й приніс того леґіня. Приходить він увечері. Погостили вони його, і став він ходити до тої дівки. І довго ходив, а женитися не хтів. І та дівка збезуміла, як він її лишив. І її присилювали до ліжка. І дідько ту дівку замордував. Померла вона, а стара лишилася. Вже хотіла того дідька позбутися, бо боялася, що й її буде мучити. Ходила вона до церкви, сповідалася в попа. Піп приходив до хати, святив у хаті свяченою водою. Але це нічого не помагало. Відтак приїхали місіонери, дванадцять попів, забрали її і повезли. І пробула вона два тижні в церкві. А як привезли її додому, вона померла.

Як лежала та жінка наряжена, то всі чули, як дідько з поду скакав до сіней і тоненько голосив за нею: «Пі-і, пі-і, пі-і!» А як її хоронили, то вітер такий був, що з ніг людей валив.