Закосичений капелюх
Демонологічна розповідь Гуцульщини

Колись вуйко, мої мами брат, полюбив дівчину, а вона померла. І, як то казали колись, учепився вуйка перелесник. Та дівчина почала йому зустрічатися, як жива. Він дуже часто видів її. Куди він ішов, усе її зустрічав і все її видів. І люди порадили йому, аби він ішов на роботу на чехи. І пішов він з лісорубами на чехи. Поклали вони в лісі колибу і почали робити. Проробили якийсь час, і одного рання побачив вуйко, що в него закосичений капелюх. Косиця за капелюхом! Робочі посміялися з вуйка. І не знали, хто то закосичив. А він думав, що то хтось з них.

Через якийсь час капелюх був знову закосичений. І так на третій вечір, на четвертий — усе хтось косиці затикав у капелюх. І вуйка то розсердило. Хто то йому робить? Врубав він собі довгу шелігуру, поклав попри себе один кінець у вогонь і думає: «Хто прийде закосичувати капелюх, буду бити».

Того вечора, а то був якраз новий місяць, він лежав і нібито спав, а сам чекав, хто буде закосичувати. Десь опівночі зарипіли в колибі двері і показалася жіноча голова. Та голова нахилилася, волосся впало наперед, потому дівчина пробрала волосся з очей, переступила через сплячих людей і простягнула свою довгу руку, щоб закосичити капелюх. А вуйко хапнув шелігуру і вправ її.

І раптом звіялися вітри, ламалися буки і падали на колибу. Люде сиділи в колибі, і пройшла їм ніч у великому страху. Рано встали, а то все було так, як було. Ніде не було вломлених буків і колиба стояла ціла.

Вуйко розказав усім, як було, і вони сказали йому: — Іди, Василю, додому та висповідайся, може, то тебе лишить. Вуйко вернувся додому, пішов до церкви, висповідався, і то його лишило геть.