Затоплення
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

За шість кілометрів на південь від траси Київ-Дніпропетровськ розкинулось нове село Васютинці, переселення якого проходило за рішенням уряду в 1956-1960 роках в зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС та Кременчуцького водосховища. Багато сімей в час переселення виїхали в Полтавську, Кіровоградську та інші області.

Не всі вірили в те, що родючі поля, прекрасні луги будуть знаходиться під водою, але переважно більшість односельчан активно допомагали один одному у зведенні нових житлових будинків та інших господарських будівель, проводили розчистку старих будівель, звільняли територію під Кременчуцьке водосховище. Вода заповнювала залишену рівнину, вже всі будинки і різні будівлі знесені, переселення завершувалося.

Навколо будівлі пенсіонера Халеського Йосипа Михайловича вже вода, вже він зняв дах з будинку, на горище переніс, що міг, зарізав живність(кури, теля), посолив і тримав на горищі, він не вірив, що кругом буде вода, що не зможе він сам добратись до берега і вперто продовжував відмовлятись від переїзду в будинок, який йому виділено за пільговими цінами.

Залишився один, як острівець, будинок, обмитий кругом водою, а господар ще не вірить.

Довелося організовувати човни, залучати дільничного інспектора голові сільської ради і перевозити Йосипа Михайловича в нове село. Він останній покинув затоплене місце. І поселився у новому жилому будинку по вулиці Щорса. Прожив всі роки свого життя в ньому, виростив сина і дочку, які в останні роки переселення і до дня його смерті так і не знайшли часу відвідати свого батька. Сільська рада і доглядала, і надавала йому допомогу, і в останню дорогу провела з усіма почестями.