Зустріч через роки
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Давно закінчилася Велика Вітчизняна війна, але відлуння її не стихає й через десятиліття. Немає, мабуть, в Україні сім’ї, яка б не зазнала лиха, не відчула болю втрат. Не обійшла війна і родину Великих: батька, матір, синів Василя та Костянтина і доньку Галю.
Напередодні лихоліття сім’я проживала на Донбасі. В 1940 році батька разом з бригадою відправили працювати до Норвегії на острів Шпіцберген. Там його і застала війна. Більше звісток від нього не мали, мабуть, загинув на чужині.
Мати відправила Василя та Костя на Корсунщину в село Сухини до бабусі. Згодом і сама, зібравши нехитрі пожитки, разом з донькою вирушила до рідні, до синів. Важким і довгим був той шлях. Голодні, стомлені дісталися села. Але з синів вдома їх зустрів лише Кость, Василя на той час вже вивезли працювати до Німеччини. Костя також забирали, але йому вдалося втекти.
У 1943 році від Василя надійшов лист: він працював у бауера. Більше звісток не було.
Після закінчення війни родина Великих залишилася в селі Сухинах, працювали в колгоспі. Довго розшукували Василя, сподівалися, що він живий. Де тільки зустрічали прізвище Великий — розпитували, писали, але все марно.
Сплинув час. На стелі біля пам’ятника загиблим односельцям вибиті прізвища Великих — батька Клима Михайловича та сина Василя Климовича. А в хаті Галини висіли їх портрети, обрамлені вишитими рушниками.
Та ось у серпні 1995 року Галина Климівна отримала листа з Червоного Хреста Британії з повідомленням, що її брат живий. Подавались його адреса і телефон. Жінка дуже зраділа і перше, що зробила — побігла дзвонити братові у далеку Англію. Поговорили. Потім за цей дзвінок віддала всю місячну пенсію. Та дарма, головне, що брат знайшовся.
Що ж сталося з Василем? Після закінчення війни він мріяв повернутися додому, але потрапив у такий перебіг подій, що опинився в Англії, в Південному Уельсі. Спочатку працював шахтарем, потім на меблевій фабриці. В 1956 році одружився з англійкою, має доньку. Довго шукав рідних, але безуспішно. І ось через 56 років нарешті подзвонила сестра…
Зустріч Костя, Галини та Василя відбулася завдяки Василевій дочці Анні. Вона звернулася за допомогою до ведучої англійського шоу «Сюрприз, сюрприз!» Сілли Блек, яка займається розшуком давно загублених родичів. Головна умова була така: Білл (теперішнє англійське ім’я Василя) нічого не повинен знати. Декілька разів дружина та донька ледь не розказала Біллу про свій задум, але все ж таки втрималися. А невдовзі Кость і Галина прибули до Англії, щоб зустрітися з братом. Їх подорож була організована через Червоний Хрест Британії.
У лютому 1997 року під час шоу на англійському телебаченні відбулася зустріч родичів, яких на довгі роки розлучила війна. Василь-Білл не міг повірити в те, що перед ним брат і сестра, яких він востаннє бачив у 1941-му. На радощах він навіть розбив свої окуляри.
Два тижні гостювали Кость та Галина у Василя. Багато залишилося вражень від іншої країни, а найголовніше — радість зустрічі з братом, знайомство з його родиною.
Мріяв Василь відвідати Україну, зафарбувати своє ім’я на пам’ятнику загиблим. Але невідомо, чи здійсниться його мрія. Дають про себе знати хвороби — наслідки років перебування у бауера в Німеччині, жорстокість хазяїна.
Часто Василь дзвонить у село до родичів, надсилає вітальні листівки. І займають вони своє місце серед портретів рідних — живих і померлих, серед вишитих рушників у простій селянській хаті Галини Климівни, жінки, яка вміє чекати і любити.