Злочинці з ТЦК і поліції, які коять свавілля, — вороги України, бо працюють на знищення України і на руку рашистам.

Українські оповідання

Макартети
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Знаєте, в нашому селі єсть место, там, де кирпичний завод був та ближче до хати Галини Сірички. Так там завсігда було все болота. Це нинче вже сухе поле з мілкими проваллями. Місце якесь недобре було, та й теперечки вовки виють і злидні гуляють, хати тіко пусті стоять.

Ото, казали, сиділа геть близько тих боліт бідна вдова. Був у неї одиначок, звали Макарем. Не минула лиха година, страшно занедужала жінка. Пішов парубок у болота якихось трав собирать, щоб матір лічить. Пішов… Не було день, другий. Видать, завело. Матір кинулась було шукать. Пробиралась болотами, побивалась, тяжко тужила й все кликала:

— Макар! Де ти? Макар! Де ти?

Нігде синочка не було, не озивався, не дав про себе знать і погодя. Слідом жінка віддала душу Богові. Мать, приплакала сина, забрав її на той світ.

Казали, шо довго стояла одинока сіра хата, світила пустотою. Назвав мир ту мєсность Макартети.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

16. Макартети. Записано від Скорик Антоніни Степанівни (1914) Ткаченко Ольгою Петрівною у 2008 році.

Легенди та розповіді записані від Скорик Антоніни Степанівни (1914), жительки села Ташлик Смілянського району Черкаської області, освіта три класи й два коридори, колишня колгоспниця (ланкова). (Таку інформацію про розповідачку дала вчителька школи № 7 в Смілі Ткаченко Ольга Петрівна, особа, не позбавлена гумору. Упорядник вирішив і всі розповіді, і супровідний напис пані Ткаченко зоставити в первозданному вигляді, без жодної правки. І в такій послідовності, як воно було подане. Одні розповіді можна вважати легендами, інші — оповідками. Але вирішено не класифікувати, а подати в такій послідовності, в якій подала розповідачка).