Макартети
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Знаєте, в нашому селі єсть место, там, де кирпичний завод був та ближче до хати Галини Сірички. Так там завсігда було все болота. Це нинче вже сухе поле з мілкими проваллями. Місце якесь недобре було, та й теперечки вовки виють і злидні гуляють, хати тіко пусті стоять.

Ото, казали, сиділа геть близько тих боліт бідна вдова. Був у неї одиначок, звали Макарем. Не минула лиха година, страшно занедужала жінка. Пішов парубок у болота якихось трав собирать, щоб матір лічить. Пішов… Не було день, другий. Видать, завело. Матір кинулась було шукать. Пробиралась болотами, побивалась, тяжко тужила й все кликала:

— Макар! Де ти? Макар! Де ти?

Нігде синочка не було, не озивався, не дав про себе знать і погодя. Слідом жінка віддала душу Богові. Мать, приплакала сина, забрав її на той світ.

Казали, шо довго стояла одинока сіра хата, світила пустотою. Назвав мир ту мєсность Макартети.