Марійчина доля
Народне оповідання Чернігівщини

Гарною була Марійка, білява, струнка, з голубими, мов небо, очима. Всі милувалися її красою, при зустрічі оберталися, щоб ще раз поглянути на красуню. Вдягалася найкраще від усіх сільських дівчат, бо була з багатої сім’ї. Прийшло перше кохання, зустрілася з красенем на вечорницях, але він був з бідної сім’ї. Це палке, захоплююче, справжнє кохання тривало недовго. На перешкоді стали батьки дівчини. Юнак вирішив вибратися із села, заробити гроші і забрати кохану.

Та не так сталося, як гадалось. Закінчивши морехідне училище, пішов у плавання. Тривалі плавання, розлука. Марійка чекала, раділа коли приїхав у відпустку на два місяці. На другому році не дочекалася відпустки, вийшла за багатого в селі. А як побивався юнак, дізнавшись про таку звістку. Батьки умовляли сина, а він плакав днями, немов за покійним.

Але шлюб з багатим не приніс щастя. Занедужала, будучи вагітною, а потім посипалось горе, немов горох. Не допомагало й багатство, померла Марійка від сухот. А перед смертю рідній тітці Марійка мовила:

— Це мене, мабуть, Господь покарав за те, що я особисто затоптала своє перше, справжнє, найцінніше кохання. Вчіться добродії, не топчіть своє щастя неправильними рішеннями та вибором.

Пізніше з туги та суму помер і коханий. В давнину таких випадків було багато.

„Знайся кінь з конем, а віл з волом». Знаходимо часто таку приказку в народній творчості.