Материнські почуття
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Подія відбувалася в роки Великої війни. Велике село В’язівок розкинулося по берегах річки Вільшанки і її приток. Довжина його від села Воронівки і до села Хлистунівки близько 14 км.

Був початок лютого 1941 року, але надворі повіяло весною, сніг розтанув, чорнозем перетворився в багнюку. Тривалі бої за визволення села. Деякі вулиці села кілька разів відбивали у німців, а потім знову віддавали.

Прабабуся Гафія жила близько центральної дороги,по ній проходили залишки німецької армії, які вирвалися з Корсунь-Шевченківського котла.

До бабусі у двір зайшов дуже кульгаючи, молодий німець. Він плакав показуючи на ноги, а в бабусі в цей час перебував такого ж віку її син в іншій армії. Як мама, вона пожаліла загарбника. Вона витягла чавун гарячої води, налила в ночви і запропонувала роззутися, побачила ноги у водянках, які кровоточили.

Коли німець помив ноги, бабуся перев’язала йому рани і запропонувала, щоб він залишився в хаті. Хлопець заплакав і показав, що його повісять. Тільки встиг вийти на подвір’я і там наздогнала його куля, чи німецька, чи радянська, — невідомо.

До речі, єдиний син прабабусі з війни теж не повернувся.