Мельниківна
Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі колись мельник. Не дуже багатий був, але в достатку. Ще один скарб у нього був, єдина дочка. Красуня була, від люстерка не відходила. Почали до їх хати вчащати женихи. Та дівчина була дуже перебірливою, «годувала» парубків гарбузами. Відмовила і молодому коваленку, хоч в душі розуміла свою помилку.

Пройшов день, місяць, рік. Вередлива наречена зачекалась, а старости не йшли. Аж якогось вечора прибув козак один, просить заміж. Мельниківна відразу погодилася. Але хлопець виявився не з простих, попросив виконати три його бажання: навчитись вишивати гарно рушники, пекти хліб і прийти в гості до нього, не виходячи з млина. Часу дав дівчині 13 діб. Дівчина, нічого не підозрюючи, виконувала завдання. Та згодом стало ясно, що цей жених з «нечистих». Дівчина зомліла, ледве привели до тями.

Аж тут знову свати. Цього разу справжні, від зневаженого коваленка. Почув, що його давня любов незаміжня і ще раз осмілився. Так і справили весілля. А мельниківна згадує оту науку, що на розум напутила. Коваленко впору нагодився, бо мав її сватати старий писар-п’яничка. Вийшла б за нього, аби нечистого здихатися.

От що буває, коли пихи забагато!