Могилка
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Як я уже казала, то колись дуже давно нашим селом проходили козаки, точніше, вони втікали від шляхти. Мені розказував один дід, що ніби його прадід був серед тих козаків і ніби потом повідав ось що.

Козаки були різні: одні одвойовували, другі — завойовували, а то і грабували. Ті, котрі проходили нашим селом, були із тих, що самі нападали на шляхту й оббирали її. Втікаючи, ховали в землі награбоване добро. Думали, що як сторгуються, то згодом повернуться та вириють скарби. Тіко де там: наздогнала шляхта козаків уже далеко за селом, почти нікому не вдалося вирватися.

Кинулися шляхтичі до добра, а його немає. Шукали довго, землю переривали. А воно наче розтворилося. Правда, один із козаків, який здався шляхті, наче й показав, де золото зарили, так на тому місці копали скількись днів, та нічого не обнаружили. Розлютував старший шляхтич, приказав усіх козаків, убитих і живих, укинуть в ту яму й нагорнуть високий пагорб, щоб навіть їхній дух не вийшов із землі.

Назвали люди той пагорб Могила, а месность навколо — Могилка.