☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські оповідання

Могилка
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Як я уже казала, то колись дуже давно нашим селом проходили козаки, точніше, вони втікали від шляхти. Мені розказував один дід, що ніби його прадід був серед тих козаків і ніби потом повідав ось що.

Козаки були різні: одні одвойовували, другі — завойовували, а то і грабували. Ті, котрі проходили нашим селом, були із тих, що самі нападали на шляхту й оббирали її. Втікаючи, ховали в землі награбоване добро. Думали, що як сторгуються, то згодом повернуться та вириють скарби. Тіко де там: наздогнала шляхта козаків уже далеко за селом, почти нікому не вдалося вирватися.

Кинулися шляхтичі до добра, а його немає. Шукали довго, землю переривали. А воно наче розтворилося. Правда, один із козаків, який здався шляхті, наче й показав, де золото зарили, так на тому місці копали скількись днів, та нічого не обнаружили. Розлютував старший шляхтич, приказав усіх козаків, убитих і живих, укинуть в ту яму й нагорнуть високий пагорб, щоб навіть їхній дух не вийшов із землі.

Назвали люди той пагорб Могила, а месность навколо — Могилка.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

19. Могилка. Записано від Скорик Антоніни Степанівни (1914) Ткаченко Ольгою Петрівною у 2008 році.

Легенди та розповіді записані від Скорик Антоніни Степанівни (1914), жительки села Ташлик Смілянського району Черкаської області, освіта три класи й два коридори, колишня колгоспниця (ланкова). (Таку інформацію про розповідачку дала вчителька школи № 7 в Смілі Ткаченко Ольга Петрівна, особа, не позбавлена гумору. Упорядник вирішив і всі розповіді, і супровідний напис пані Ткаченко зоставити в первозданному вигляді, без жодної правки. І в такій послідовності, як воно було подане. Одні розповіді можна вважати легендами, інші — оповідками. Але вирішено не класифікувати, а подати в такій послідовності, в якій подала розповідачка).