Молись, дитя
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це дуже-дуже давно. Ще за царя, у церковно-приходській школі. Ходив до школи мій прапрадід. Вчитися не дуже хотів, а кмітливий був. А в школі щодня вивчали Закон Божий. З книжки вчитель (дяк) давав домашнє завдання: прочитати, а то й вивчити.

Ото ж приходив наш школярик зі школи, розгортав книжку на сторінці, яку називав учитель, виривав її, а вчителеві казав на другий день, потупивши очі в долівку:

— Сторінки в мене цієї немає.

І так щодня. Дорвався до того, що один листочок залишився, а на палітурці малюнок: хлопчик стоїть на колінах перед образами з підписом церковною мовою „Молись дитя Богу!»

Подививсь мій дідусь на той малюнок, прочитав підпис та й каже:

— Молись, дитя, Богу, бо завтра вирву.