На добро чи на худо
Демонологічна розповідь Чернігівщини

Побудувалася нова хата. А я жила тоді сама. Казали старі люди, що нове треба посвятити. А я без Бога ні до порога. Та казали, що в неосвячену хату домовик може прийти. А якщо нова хата, то він обов’язково прийде.

От лежу я, наробилася за день, упоралася в хаті та й лягла. І так, наче, я дрімаю. Коли це чую, а в хаті рипнули двері. Я думаю: «Хто ж іде?». Наче й позамикала все, а воно йде. Лежу я тихо і руки в мене складені, а воно прийшло і водить мені по руках. В хаті темно, а я страшенно злякалася. Та й згадала, що колись бабка розказувала: як приходить домовик, треба обов’язково спитати — на добро чи на худо? Дак він і скаже. Я питаю домовика, а він мені каже:

— На худо.

І хтозна куди зник. Я швидко встала і вирішила людям розказати. А потім і справді худо стало мені. Сама осталась без чоловіка, без дітей. Та й тепер мені погано.