Шукаю роботу
HTML CSS JavaScript розробник
Українські оповідання

Наречена
Народне оповідання Поділля

Жила в одному селі дівчина. Розумна, гарна та роботяща. Ні тобі годинки не присяде. То в хаті порається, то на городі допомагає, то вже в полі з серпом в руках. Кругом вона встигала: і шила і пряла, і в господі все обробляла. Одним словом золото не дитина. Відрада та втіха для батьків.

Ось уже час прийшов їй до вінця йти. Не хоче вона покидати батьківської хати, плаче аж відхлипує. Та нікуди не дінешся, кожній дівчині треба заміж вийти. Настала і Олесена субота. Надумали батьки гарне весілля для доньки зробити. Як не як, одна дитина. У матері сльози на очах — коровайниці коровай печуть, гарних пісень співають:

Наша піч регоче,
Короваю хоче.
А челюсти усміхаються,
Короваю дожидаються.
Короваю мій розмаю
Чим я тебе уквітчаю
У рожеві квітки,
Щоб любились дітки.

Співають жінки, плаче наречена та її мати, батько свариться, а у самого важко та тяжко на душі. Ну що ж його робити, коли життя таке, треба дитину у чужі руки віддати.

Субота, треба йти просити на весілля. Зібралися дружечки заспівали пісеньки:

Розступіться вороги з дороги,
Не переходьте дороги.
Нехай переходе мати моя,
Щоб була щаслива доля моя.
Нехай перейде родина,
Щоб була щаслива година.

Йдуть дорогою виспівують, коли б таке щастя мати, що вони співають. Поля навкруги та ліси, йдуть дівчата сміються, в забавлянки бавляться. Одна одну на кпини беруть, а тут ніби щось згадали і знову полилась пісня: сумна та весела, бадьора і радісна; аж дух перехоплює:

Ніхто не вгадає,
Куда ми ходили.
Чи в ліс по малину,
Чи в луг по калину,
Чи в поле по зілля,
Ми просимо на весілля.

І радісно і весело, і ніби щось підштовхує далі йти. Дійшли наші дівчата до мосту. Навколо ліс, струмок протікає, вода між

собою перемовляється, птахи перегукуються, ніби кажуть:

— Не йдіть дівчата далі, не можна туди, там біда вас чекає.

Та ніхто про це навіть не задумується, ніхто цього не бачить. Йдуть дівчата веселяться, ось і місток, пора його перебігти. І тут наша молодуха ні з того ні з сього побачила квітку та таку красиву, як призначену для неї ( лілія то була) перехилилися вона за квіткою, та й пішла під воду. Як же дружечки не кричали, як не намагалися подругу врятувати, нічого не вийшло. Втопилася наречена, не дочекавшись свого весілля. Плакали батьки, невтішними сльозами, плакав наречений, та горю не допоможеш.

З того часу, кажуть люди, серед ночі можна почути крик та плач дівочий з-під мосту. А інколи і побачити саму наречену.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

32. Наречена. Записано в с. Малинівка Вінницького району від Розторгуєвої Тетяни Іванівни (1980) 2009 року.