Недайвідка
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Коли це було, не відаю ні я, не відали мої ні баба, ні мати. Та, кажуть, що ця оказія точно була.

Колись наше село Ташлик було не дуже велике, пару вулиць, та й годі. Річка, котра

нинче тече серединою села, тоді знаходилася далеко от нього й була широкою. А кругом мєсность все болотна. У багатьох містах виходили джерела. Люди їх обхожували.

Декотрі є ще й до сих пір. На нашій стороні тіко три кринички.

Розказували, що в однім джерелі вода страшно доброю була,аж солодкою та холодна-холодна. Не одному путнику уталила зажду. Весь мир ходив до тої кринички по воду. Одного дня прибився до села якийсь чоловік, зостановився в порожній хаті. Сказав, що далекий родич покійних людей, котрі колись жили в отій хатині. Та від людського глазу не скриєшся, підстерегли, що той чоловік странний якийсь. Ні з ким дуже не роздабарював, тіко ходив та все придивлявсь, як кібець до поживи.

А бий його сила Божа! Устроїли сліжку за ним. Обнаружилося, що коли на небі повен місяць, ходить чоловік до джерела, біга кругом нього, щось шепче та руками махає. Вдосвіта люди прийшли по воду, появився й той чоловік. Та тіко дійшла очередь до нього, а вода завирувала, зашуміла-пішло джерело під землю. Всі зразу поняли: відьмак з’явився в селі. Кинулись за ним, а його й слід остив — щез! Не дала більше криничка води .А мир назвав ту мєсность Недайвідка.