Незвичайна зустріч
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це після звільнення міста Вахш (Австрія). Зібралися ми втрьох вийти в увольненіє. Чому втрьох, бо всі були родом з України, з Полтавщини: Микола, Степан і я. Прибралися трохи та й пішли дивитися на цікаві місця. А подивитися, скажу вам, було на що.

Ішли ми по вулиці, жваво розмовляли, обговорювали побачене, жартували. Назустріч нам йшла гарно вбрана стара жінка, проте видно було, що у молодості була дуже вродлива. Вона чомусь пильно на нас подивилася, трохи відійшла, а згодом обізвалася до нас українською мовою:

— Хлопці, а ви з України?

Ми спочатку здивувалися, але відповіли:

— Так, ми українці.

Жінка радісно посміхнулася і продовжила:

— А звідки ви?

Ми радісно відповіли:

— З Полтавщини. А чому ви питаєте?

— Бо я теж родом звідти. Можливо, знаєте: Велика Бурімка, Веселий Хутір?

— Так я ж із Веселого Хутора. А ви хто такі?

— Я колишня княгиня Кантакузіна. Чули про таку?

— Чого б не чув. Кажуть, що на вашу честь і Хутір наш так названо.

На цьому і розпрощалися. Ні, ще одне вона сказала:

— Вклоніться рідній землі, бо мені, мабуть уже не доведеться по ній ходити. Можливо, сини відвідають мої місця рідні. А я вже ні.

На її очі накотилися сльози. Хлопці були дуже здивовані із нашої зустрічі. А я їм розповів тоді ще таке.

Жила княжна Кантакузіна у Великій Бурімці, а у Веселому Хуторі був у неї маєток і конюшня. Гостинною була пані. Збиралися її друзі з окружних сіл. На конях каталися, в карти грали, веселилися. Тому то і село теж стали називати так. Мабуть, при цих веселощах і подарувала чи програла у карти маєток пані Муцман. Виїхала вона за кордон. А куди, ніхто не знав. Виявилося, що у Австрію. Згодом у 1919 році розібрали і маєток, і коней. А коні гарні були, племінні.