Оказія коло цвинтаря
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Це случилося коло цвинтаря. То була весна в рік перед началом війни. Мій чоловік Макар трактористом був. Якось орав він поле, що близько цвинтаря. Якраз робота в полі горіла, тому робили від чуть світу й до півночі. Раз прибіг Макар додому,сам не свій: слова промовить не може, всім трусе. Я до нього: що та як? Як дійшов тями, то вже тоді почав розказувати. Начебто було так.

Орав Макар поле, що близько цвинтаря. Пішов трохи спочить, по нуждах сходить. Остановив трактор, спустився до обніжка, котрий межує із цвинтарем. А тут спіткала його оказія. Бачить: із найближчого гробу вилітає огняний хвіст і починає крутитися над гробами. Потом той хвіст почав збільшуватися і перетворився в людську подобу, котра вся наскрізь світилася, то злітала, то опускалася до землі й все наче щось шукала.

Аж раптом вона примітила чоловіка й почала наближатися до нього. Макар, не тямлячи себе, почав утікать. Біг, а воно за ним, та ще й сміється, та ще й гукає:

— Стій! Від мене не втечеш! Рано чи пізно, а будеш моїм!

Почалася війна. Забрали Макара на фронт. Через два годи получила ізвіщеніє: зник безвісти. По нинішній день щезлий вважається.