Опир
Демонологічна розповідь Гуцульщини

Були чоловік і жінка. Він був лісоруб. Пішов він на роботу на венгри і там рубав ліс. І стався там нещасний випадок: його вбив бук. Тоти люди, що були з ним на роботі, файно його поховали. Жінка з дитиною лишилася дома. І щось не давало дитині спати. Дитина спала в колисці на печи, а хтось знімав колиску на землю і на земли колисав дитину. А то батько-опир таке робив. Вона боялася сама в хаті сидіти, а все кликала когось до себе на ніч. Ходила примовляти, але нічого не помагало, опир не залишав хату.

Одного разу попросився до неї на ніч старий прошак. Вона наклала в печи ватру, і той старець сів грітися, а його щось за ноги ловить. Він каже хазяйці:

— Ой, Настенько, щось у вас не миром у хаті.

А Настенька каже, що вночі супокою нема, треба йти кудись примовляти.

Пішла вона до одної ворожки, а ворожка сказала:

— Коби ти мала то шмаття, що він у нім ходив, як на роботі був, то я би тобі щось помогла.

А то шмаття їй передали, як чоловік на роботі загинув. Принесла вона його, а ворожка сказала, щоб вона то шмаття запалила. Винесла вона то шмаття на полянку і запалила. І ще сказала їй ворожка, щоб не оглядалася, як то буде горіти. А хлопчик маленький, який був з нею, подумав собі: «Е, я подивлюся, що там є». Оглянувся він, а там був опир. Він стояв розчепірений над вогнем, горів і кричав: «Йой, йой, йой!» Хлопчик глянув, дуже злякався і більше на то не дивився.

Це було у Верхнім Березові. І з того часу називається то покуття Згарище.