Портрет
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Мій дідусь Артем Каптур, 1880р.н., розповідав про Шевченка таку бувальщину.

Колись один пан попросив Тараса намалювати його (пана) портрет. Шевченко намалював олівцем контури.

— А скільки ж це буде коштувати?

— 150 карбованців.

— Це дуже дорого!

— То хай буде 300!

Пан розсердився і пішов. А Тарас Григорович домалювавши до портрета ослячі вуха, поніс його в магазин і сказав, щоб портрет повісили у вітрині, і хто схоче купити, то щоб заплатив 500 крб.

Минув час, а портрет висить і висить. Вже надумали зняти, та йшов мимо той самий пан. Як глянув на вітрину, то побілів одразу. Забіг в магазин до продавця:

— Скільки коштує оте, що висить?

— Що отой осел? 500 карбованців.

Тремтячими руками вийняв гроші, віддав продавцеві і вхопив портрета.

— Вітаю, пане, ви придбали чудового осла. І не дорого.

Пана як корова язиком злизала.