Про Гемязівський церковний дзвін
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі в селі Гельмязів один чоловік, звали його Іван Голий. Працював він на пана.

Одного разу пан заставив Івана вирити рів під льох. Селянин почав копати. І під лопатою почув металевий скрегіт. Придивившись, він побачив там щось цінне. Схитрив, сказавши панові, що він захворів, і пішов додому. Повернувся селянин на місце, щоб ніхто не побачив, і вирив скарб: там були і золоті, і срібні монети різного номіналу.

Невдовзі релігійна громада зібралась, щоб вирішити питання про побудову в селі церкви. Іван Голий теж запропонував свої послуги, але його селяни підняли на сміх, сказали, щоб він краще собі купив штани. Тоді Іван сам поїхав до Києва, щоб замовити самого гучного дзвона. Коли він приїхав забирати дзвона, то він йому показався не досить гучним. Селянин попросив, щоб у сплав добавили більше срібла, щоб дзвін був гучніший і мелодійніший. Три рази переробляли дзвона на прохання Івана, поки дзвін став такий, який хотів чоловік. Іван привіз до села Гельмязів дзвона. Вся громада зібралась подивитись на це диво.

Коли селяни спитали, що він хоче за це, то у Івана була одна мрія — вивчити свого сина на батюшку. З тих пір став Іван Поповичем.

Довго лунав мелодійний срібний дзвін, його було чути аж до села Піщана. І простояв цей дзвін в селі, поки не прийшла Радянська влада.