Про багатого нареченого
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі жив вродливий юнак циганської роду. Пора йому вже й до війська йти. В давні часи військова служба тривала 25 років. Попрощавшись з батьками та великою родиною, Варнава, так звали юнака, вийшов з двору. На дорозі гралася маленька дівчинка, років трьох. Вона сподобалась юнакові. І сказав він тоді, що буде вона йому дружиною. А зараз нехай буде нареченою.

Відслуживши у війську 25 років, прийшов додому вже зрілим чоловіком. Маленька дівчинка виросла. Одружились вони. Весілля було багатим та пишним. Варнава дуже любив свою дружину. Був він умілим майстром-ковалем. З усієї округи їхали до нього люди, щоб підкував він коней, зробив інструменти та багато іншого. Засипав він любоньку свою золотом, яке набирав у ківш з ковальської печі. Нажили вони й діток, мали й онуків. До цього часу в селі їхніх родичів кличуть циганами, в знак шани до щирого предка.